Банки в мире Всё о финансах и экономики
Джерело: https://nd.zp.ua/zoe/mihail-gavrilov.html
На тлі повномасштабної війни українська енергетика — одна з ключових артерій безпеки країни — опинилася в епіцентрі не лише ракетних ударів, а й масштабного переділу власності. Війна не зупинила корупцію — навпаки, створила для неї ідеальні умови: хаос, страх, ослаблення державних інституцій.
Михайло Гаврилов, який у 2023 році очолив прифронтове «Запоріжжяобленерго», розповідає свою історію. І вона — не виняток, а яскравий приклад того, як в енергетиці України під прикриттям війни «зачищають» незручних управлінців і ламають систему державного управління на користь міноритарних інтересів та політично лояльних груп.
«Мене усунули за відмову бути частиною корупційного конвеєра»
— Михайле, що стало поворотним моментом у вашій історії?
— Все почалося одразу після мого призначення у березні 2023 року. Область — прифронтова, щоденні обстріли, знищена інфраструктура, потрібен був професіонал. Ми з командою одразу включились у роботу: працювали цілодобово, відновлювали зруйновані мережі, повертали людям світло і тепло в умовах постійних атак.
Здавалося б, пріоритет очевидний. Але замість підтримки і слів подяки до мене почали приходити «посланці» з натяками: участь у тіньових схемах, відкати, «правильне» розподілення підрядів. Я обурено відмовився. Росіяни були за 30 кілометрів від міста, а мені пропонували дерибанити гроші.
«Я захищав інфраструктуру — вони чекали на відкати. Це було неприйнятно».
Мої подальші дії ґрунтувались на відмові підписувати незаконні документи чи брати участь в усних домовленостях, що суперечили законодавству України та корпоративній етиці. Ця відмова стала переломним моментом — після неї почалися жорсткі репресії щодо мене.
«Це не боротьба з корупцією. Це система придушення незгодних»
— І ви одразу відчули наслідки?
— Безумовно. Після відмови брати участь у корупційних схемах почався тиск з боку керівництва, пов’язаного з силовими структурами. Це були постійні особисті погрози, в тому числі погрози фізичної розправи. Перевірки, тиск, а потім — кримінальна справа за ст. 367 ч. 2 КК України — «службова недбалість». Типова схема: відмовляєшся грати за правилами — отримуєш статтю.
«Справи відкривають не щоб покарати — а щоб вижити. Це інструмент системного усунення».
Запорізьке видання «Прав.Да» пише:
«Керівники енергетичних компаній, які відмовляються співпрацювати з владними структурами або мають інші політичні переконання, блискавично стають мішенями для жорстоких переслідувань, що включають кримінальні справи, погрози та фізичний тиск».
В іншій статті того ж видання наголошується:
«Замість боротьби з корупцією ми бачимо боротьбу з тими, хто їй опирається. Влада витискає професіоналів і незалежних керівників з енергетики, щоб поставити «зручних» і підконтрольних».
«Нас ламають або витискають. Я виїхав, щоб захистити сім’ю»
— Що сталося після порушення справи?
— Почався відвертий пресинг. Мені телефонували, погрожували дітьми, демонстративно проводили обшуки вдома. Залишатися в країні означало наражати родину на велику небезпеку. Співробітники СБУ та МВС напряму погрожували, натякаючи: «Або співпрацюєш — або будуть проблеми». Повторю, погрози стосувались не лише мене, а й моєї сім’ї.
Телеграм-канал NoskovNarrativ зафіксував:
«Гаврилов відмовився брати участь у схемах — і отримав обшуки, тиск, шантаж сім’ї. Енергоринок став полем полювання. У хід іде все — від кримінальних справ до прямого залякування».
«Енергетика України: від стратегічної галузі — до корумпованої годівниці»
— Що відбувається в галузі загалом?
— В енергетиці з 2023 року триває прихована приватизація. Через маніпуляції з наглядовими радами та вплив Міненерго держвласність переходить до рук міноритаріїв із символічними частками, але реальною владою. Мета проста — гроші. Тому ламають усіх, безжально.
Економічна правда у колонці від 4 квітня 2024 року пише про беззаконня у сфері:
«Контроль над Наглядовими Радами захопили приватні міноритарні акціонери»
«УРМ, маючи 70% акцій, делегувала лише 2 з 7 членів… а міноритарій з 0.00026% — чотирьох!»
«Міненерго свідомо голосує за делегування міноритаріїв, які отримують реальний контроль»
«Замість незалежного ринку ми отримаємо систему лояльності, де рішення ухвалюються не за законом, а за дзвінком з кабінету»
Аналогічно пише Бастіон:
«Зеленський передав державні обленерго в приватні руки — за мовчазної згоди або активного сприяння ОП»
Видання ArgumentUA називає речі своїми іменами:
«Хапуги, ймовірно під прикриттям ОП, провернули велику аферу по фактичному захопленню державних обленерго»
А в статті ЕП від 18 березня 2024 року ставиться під сумнів суть реформи:
«Держава втратила контроль над обленерго, чи навпаки — віддає його добровільно?»
«Моя історія — частина великої схеми»
— Ви вважаєте себе винятком?
— Навпаки. Моя справа — не виняток, а частина системи, в межах якої відбувається захоплення і перерозподіл державної власності задля збагачення приватних осіб. Подібні переслідування часто мають і політичну мотивацію — в інтересах правлячої партії та наближених осіб.
Тиск на мене відбувався синхронно з тиском на колег: з липня 2023-го — перевірки й тиск, з вересня — обшуки кожні два місяці. Все це вписується в схему, описану у десятках публікацій.
«Спочатку “пропозиція”, потім залякування, потім кримінал. Механізм відпрацьований».
Це підтверджують і Наші гроші в матеріалі про захоплення «Тернопільобленерго»:
«НагРаду захопили представники Григоришина і… рядова працівниця з обленерго» — це театр абсурду.
«Я не можу мовчати. У мене є діти — і совість»
— Що ви хочете донести до міжнародної спільноти?
— Підтримка України не має означати згоду з внутрішнім безправ’ям. Енергетика — це не просто світло в оселі. Це стратегічна сфера, в якій вирішується, буде держава — чи буде один клан.
«Я не скаржуся. Я подаю сигнал. Бо в цій системі ламають чесних. А я хочу залишитись людиною — заради себе і своїх дітей».
— Як ви розглядаєте питання повернення до України?
— На тлі жорсткого переслідування, фабрикації кримінальних справ, політично вмотивованих репресій та загроз життю і здоров’ю, моє повернення до України категорично неможливе. Адже це — смертний вирок.
Історія Михайла та сотень інших українців, на жаль, — відображення глибокої хвороби системи. І лікувати її мовчанням, у тому числі міжнародної спільноти, не можна.
